Чому маленькі діти - хороші вчителі?

Втім, навіть мовчазні карапузи здатні багато чому нас навчити. Зверни увагу, як щиро вони радіють, сумують і гніваються. Як приємно їм отримувати батьківську ласку, яка в підлітковому віці починає здаватися сентиментальною і ганебною. Вони не бояться говорити про любов своїм близьким, просто висловлюють свої почуття і коментують дії. Вони не приховують очевидних речей, не намагаються підтасувати карти, хоча і мають в запасі певний арсенал хитрощів.

Цікаво спостерігати, як у них розвивається уява. Як вони можуть годинами будувати повітряні замки і показувати їх тобі з повною упевненістю, що ти їх теж бачиш. Чомусь з віком багато речей стає робити соромно, але малюки поки не думають про те, що про них подумають. Вони просто живуть тут і зараз, радіючи справжньому. Хіба це не чудово?

Якщо вони хочуть сміятися, то вони сміються. Якщо хочуть плакати, то плачуть. І вони поки не бояться, що їх приймуть за надто вразливих і сентиментальних людей. Що над ними будуть сміятися. Вони діють так, як їм підказує внутрішній стрижень. Так, вони імпульсивні, але зате щирі і чисті. Навіть душі у них розкриті, а в очах - цілий світ, який нам, дорослим і підростаючим, видно тільки частково.

Придивися до маленьких дітей, які не сприймай їх з упередженням, і тоді ти побачиш те, що, можливо, зробить і тебе трішки мудрішими і щасливішим.

Ти, напевно, думаєш, що немовлята безпорадні, а значить, їх треба терміново вчити уму-розуму. Ось дитина навчилася тримати голівку, перевертатися на живіт, тримати ложку, робити перші кроки... А далі, друже мій, починається найцікавіше, адже малюк не просто пізнає світ, а й ділиться своїми думками. Як тільки дитина починає розмовляти, не варто упускати можливості прислухатися до неї, адже вона промовляє ті самі прописні істини, які з віком чомусь забуваються.


Переглядів: 66
Також в цьому розділі: